Потрібно дякувати повсякденно:
За руки, ноги, хліб і чисту воду,
За все, чим користуємось буденно-
Думки, розмови, кожен рівний подих.
Не дивимося часто на дрібниці,
Які Господь від нас не забирає,
Беремо просто з Божої скарбниці,
Подякувати навіть забуваєм.
В минуле повертаймося думками,
Згадаймо всі Його благословіння,
За хліб, який збираємо роками,
За все, що виростає із насіння.
За те, що прокидаємось щоденно,
І чуємо пташок гучні розмови,
За все кругом, що створено натхненно,
Що здійснюється кожне Боже слово.
За все потрібно дякувати нині,
І милості Господні рахувати,
Посіви навесні й жнива осінні
Та саме головне не забувати,
Що на землі ми гості тимчасові,
Хоч мешкаєм не всі у панскій хаті-
Багатство маєм Божої любові,
Спасіння Дар і Слово Благодаті!
21.09.16
Л. Охман.
Люба Охман,
Spartanburg USA
Меня зовут Люба Охман. Люблю Господа и хочу Ему служить чем могу. Я очень люблю петь и иногда пишу свои песни. Стихи начала писать с лет 12ти. Пишу о том, что на сердце.
Буду рада любому отзыву. Заранее спасибо. e-mail автора:lyubaokhman@yahoo.com
Прочитано 7518 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
