О, як часто сама я не можу себе зрозуміти,
І роблю я не те, що насправді хотіла б робити...
І дірявим сачком, як метеликів, ловлячи втіху,
Між трьох сосен блукаю, шукаючи вихід...
Маю вибір: чи бігти в стрімкій круговерті,
Чи спинятись в молитві, слова говорити відверті...
Чи тинятись навпомацки в темряві ночі —
Чи виходити в світло й дивитись Ісусові в очі!
А у світлі мій одяг — жахливе лахміття...
Мала в жмені скарби — а насправді це сміття...
Знову вибір: вертатися в ніч чи стояти
В Світлі Божого Слова і щиро Отцю довіряти,
Щоб приймати Любов, яка ллється із Серця рікою...
О, Він любить мене! Отакою, як є...Отакою...
Хто я є, що за мене Ти вмер на розп’ятті?!
Віддаю Тобі серце, щоб в Любові Твоїй підростати...
Мої мрії, неначе вітрильник у штормі.
І ламаються дні, ніби трощаться щогли...
Але є Капітан, який міцно штурвал мій тримає.
Я належу Йому. Усім серцем Йому довіряю!
16.09.2017р.
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
За житейским кордоном-1,2 - Людмила Солма *)пояснение/дополнение:
Убедительная просьба не ассоциировать с личностью автора,
так как-
данные стихи, публикуемые здесь частично, действительно посвящаются именно тому, кому и посвящаются этим небольшим и весьма житейски-скромным циклом стихов, под общим названием: «В дань, уходящему - от века».
А "оторваться" от "века" - собственной, счастливой когда-то жизни, наверное, особенно тяжко... и это, думается, похоже на обособленность некоего- "лесного кардона"... именно, как грань - между былой наполненностью жизни и её... зрелой горечью... нечаянно-негаданного одиночества.
Потому они и посвящаются тому - кому посвящается, чтобы помнил и знал, что не так уж и одинок в этом огромном мире, хоть и остался один, что его старые друзья по-прежнему помнят, и уважая - искренне любят...
